5 листопада 2006-го: як Давиденко за 90 хвилин здобув наймолодший фінал Paris Masters

П'ятого листопада 2006 року Ніколай Давиденко переписав історію паризького Masters, за 90 хвилин розібравшись із Домініком Грбати у фіналі, що тривав найменше з усіх серед турнірів у форматі до трьох перемог сетів.

Що сталося того дня: Давиденко став чемпіоном Paris Masters

Рахунок 6-1, 6-2, 6-2 на користь росіянина означав не лише найшвидший фінал в історії змагання, а й перший титул Masters 1000 у кар'єрі самого Давиденка. Хоча частина топових гравців пропустила турнір, готуючись до підсумкового Masters Cup, росіянин увесь тиждень демонстрував вражаючу гру, а тріумф у Парижі вивів його на третє місце рейтингу ATP — найвищу позицію за всю кар'єру.

Учасники фіналу: Ніколай Давиденко і Домінік Грбати

Ніколай Давиденко народився 1981 року в Росії (тоді ще в СРСР). Професіональну кар'єру розпочав 1999-го, а до топ-100 увірвався наприкінці 2001 року. Перший титул ATP здобув у січні 2003-го в Аделаїді, здолавши у фіналі Крістофа Флігена (6-2, 7-6). Того ж року він увійшов до топ-50 завдяки перемозі на турнірі в Ештурілі, де у вирішальному матчі обіграв Агустіна Кальєрі (6-4, 6-3). У 2004-му додав до свого доробку ще два титули, зокрема престижний Кубок Кремля, де переміг Грега Руседскі (3-6, 6-3, 7-5).

Сезон 2004 року Давиденко завершив на 28-й сходинці світового рейтингу, однак справжній прорив на найвищому рівні стався 2005-го. Тоді він дійшов до чвертьфіналу Australian Open (поступився Енді Роддіку з рахунком 6-3, 7-5, 4-1 у матчі, що завершився знятям) і до півфіналу Roland-Garros (програв Маріано Пуерті — 6-3, 5-7, 2-6, 6-4, 6-4). Кваліфікувавшись на Masters Cup, він все ж таки поступився у півфіналі Девіду Налбандяну (6-0, 7-5) і завершив рік на п'ятій сходинці світового рейтингу.

Росіянин утримувався на цій позиції майже рік і провів впевнений сезон 2006 року, здобувши п'ять титулів, серед яких другий поспіль Кубок Кремля, де у фіналі переміг співвітчизника Марата Сафіна (6-4, 5-7, 6-4). Він також дійшов до чвертьфіналів Australian Open та Roland-Garros, а на US Open пробився у півфінал, де його зупинив Роджер Федерер (6-1, 7-5, 6-4). Давиденко грав у дуже швидкому темпі, приймаючи м'яч на підйомі, і за цю манеру гри отримав від Томмі Хааса прізвисько «машина для ударів».

Домінік Грбати зі Словаччини народився 1978 року. Гравець на прізвисько «Домінатор» перейшов у професіонали 1996-го і отримав звання «новачка року» ATP, піднявшись за рік із 315-го на 78-ме місце рейтингу. Свій перший титул він здобув 1998 року в Сан-Марино, перемігши у фіналі Маріано Пуерту (6-2, 7-5). У 1999-му показав свій найкращий результат на турнірах Великого шолома, дійшовши до півфіналу Roland-Garros, де його зупинив Андре Агассі (6-4, 7-6, 3-6, 6-4).

У 2004 році він розпочав сезон із перемог на двох перших турнірах — в Аделаїді (переміг Мішеля Льодра, 6-4, 6-0) та Окленді (здолав Рафаеля Надаля, 4-6, 6-2, 7-5). Згодом додав і третій титул у Марселі, перемігши Робіна Седерлінга (4-6, 6-4, 6-4). Після виходу у чвертьфінал US Open, де його зупинив Тім Хенмен (6-1, 7-5, 5-7, 6-2), словак піднявся на 12-те місце рейтингу — найвище у своїй кар'єрі. У 2005-му разом із Каролом Беком і Каролом Кучерою він привів збірну Словаччини до фіналу Кубка Девіса. Хоча Грбати виграв обидва свої одиночні матчі проти Маріо Анчича та Івана Любичича, команда поступилася Хорватії з рахунком 3-2. У листопаді 2006 року він посідав 27-му сходинку рейтингу ATP.

Місце дії: Paris Bercy, Франція

Paris-Bercy Indoor Open започаткували 1986 року. Турнір, який зазвичай проходив щороку на початку листопада, традиційно ставав останнім змаганням туру перед Masters Cup і фіналами Кубка Девіса. Один із найпрестижніших турнірів у залі, він увійшов до категорії Super 9 (попередня назва Masters 1000) у 1990-му. Серед колишніх чемпіонів — такі легенди, як Борис Беккер (1986, 1989, 1992), Андре Агассі (1994, 1999), Піт Сампрас (1995, 1997) та Марат Сафін (2000, 2002, 2004).

Факти: Давиденку вистачило лише 90 хвилин для перемоги у фіналі до трьох сетів

Приїхавши до Парижа п'ятим номером світового рейтингу, Ніколай Давиденко був посіяний четвертим у сітці турніру, однак після того, як перші три сіяні — Роджер Федерер, Рафаель Надаль та Девід Налбандян — знялися в останню хвилину, росіянин став головним фаворитом на титул. Давиденко одразу підтвердив цей статус.

Граючи біля задньої лінії та приймаючи м'яч на підйомі, цілячись у лінії, п'ятий номер світу не залишив шансів Крістофу Рошу в першому колі (6-0, 6-0), а потім розгромив співвітчизника Дмитра Турсунова у другому колі (6-2, 6-2). У чвертьфіналі настала черга Маріо Анчича, якого так само змело з корту (6-3, 6-3).

Коли він грає ось так, нічого вдіяти не можна — хіба бігати або просто сісти осторонь і дивитися, як він грає

Маріо Анчич

У півфіналі Давиденко все ж віддав сет сьомому номеру світу Томмі Робредо, однак впевнено взяв верх у вирішальній партії (6-3, 5-7, 6-2).

Його суперник у фіналі, Домінік Грбати, перевершив усі очікування, пробившись до вирішального матчу. 27-й номер рейтингу у чвертьфіналі усунув чинного чемпіона Томаша Бердиха (6-4, 1-6, 6-2), а у півфіналі його опонент Томмі Хаас знявся з матчу після того, як словак взяв перший сет 6-4.

Фінал виявився одним із найбільш односторонніх в історії турніру, а також найкоротшим. Давиденко виграв перші п'ять геймів і взяв перший сет 6-1. У другому сеті росіянин повів 4-0 і зрештою забрав його 6-2. Грбаті вдалося триматися на рівних лише до рахунку 2-2 у третьому сеті — більшого видовища французька публіка того дня побачити не встигла. За 90 хвилин Давиденко оформив перемогу 6-1, 6-2, 6-2 і здобув свій перший титул Masters 1000.

Що було далі: ще два титули Masters 1000 для Давиденка

На Masters Cup Давиденко вибув ще на етапі групового турніру. У наступні роки він знову виходив у півфінали турнірів Великого шолома — 2007-го на Roland-Garros і US Open, однак обидва рази його зупиняв Роджер Федерер. Росіянин здобув ще два титули Masters 1000: у Маямі 2008 року та в Мадриді 2009-го, обидва рази перемагаючи у фіналі Рафаеля Надаля. Пік його кар'єри припав на Masters Cup 2009 року, де він здобув найважливіший титул свого життя, перемігши у фіналі Хуана Мартіна дель Потро (6-3, 6-4). Після цього тріумфу росіянин поступово втрачав позиції, але залишався гравцем топ-50 аж до завершення кар'єри 2014 року.

Грбаті вже ніколи не вдавалося дійти до фіналу ATP. Наприкінці 2007 року він покинув топ-100 і більше туди не повертався. Наприкінці 2010-го, посідаючи 417-ту сходинку рейтингу ATP, він офіційно завершив професійну кар'єру тенісиста.