17-річний Куаме не боїться фаворита Паризького Мастерсу: "Він упевнений у собі, як і я"

Сімнадцятирічний француз Муаз Куаме, який отримав вайлд-кард на Rolex Paris Masters, у вівторок виходить проти Алехандро Давідовича Фокіни — іспанця, що нещодавно тріумфував на останньому Masters 1000 сезону в Шанхаї та перебуває на хвилі чи не найкращої форми в турі. Лише за день до цього, у неділю, Куаме здобув свій перший титул на Челленджері в Бресті, обігравши Мартіна Дамма з рахунком 6-4, 6-7 (5), 7-6 (4). Молодого француза це анітрохи не бентежить.

Серед тенісистів, а надто серед підлітків, рідко зустрінеш звичку перепитувати журналістів, якщо формулювання питання здається незрозумілим. Та Куаме робить це регулярно, коли вважає за потрібне. Якщо щось у запитанні видається йому нечітким, він дивиться співрозмовнику в очі, примружується і каже: "Можете уточнити?" Так сталося й у понеділок, коли його запитали про деталі того, як він переживає тиск гри перед родиною та близькими — хлопець перепитав: "Що ви маєте на увазі під 'деталями'?" А відповідь, по суті, звелася до того, що йому це подобається.

Коли Куаме вперше почав просити перефразувати питання, дехто запідозрив у цьому недовіру до преси. На той момент він щойно виграв коло на Roland-Garros, вперше потрапив у поле зору французьких глядачів і, здавалося, усвідомлював зміну свого статусу. Виникло враження, ніби він обороняється, уникає пасток — можливо, його хтось підготував спеціально.

Насправді все простіше: це просто риса його характеру.

Фізичні дані у Куаме вражаючі як для його віку: зріст 1,91 метра, вага 73 кілограми. Це дає підстави очікувати його входження до топ-100 вже за кілька тижнів, а темпи прогресу порівнюють із тими, що демонстрував колись Рафаель Надаль. Його удари по м'ячу вже зараз вражають для сімнадцятирічного гравця. Та найголовніше — у нього характер чемпіона: він не ставить собі меж і бачить у кожному суперникові просто ще одну людину з двома руками, двома ногами й такою ж волею до перемоги, а не перешкоду, до якої він ще нібито замолодий.

Мрія Куаме про 25 турнірів Великого шолома

Ця риса характеру зіграла з ним жарт два тижні тому. На полях турніру ATP 250 у Ліоні в інтерв'ю виданню Univers Tennis француз зізнався: "Моя найбільша мрія — побити рекорд за кількістю титулів Великого шолома. Зараз рекорд — 24, мені потрібно буде 25". Це на один трофей більше, ніж у Новака Джоковича, який тримає рекорд із часів перемоги на US Open 2023 року. Багатьох здивувало, що молодий гравець із паризького регіону сам себе так рано навантажує таким тиском.

На короткій зустрічі з міжнародною пресою в Парижі в понеділок Куаме про цю заяву не питали. Та він все одно дав зрозуміти: попри юний вік і втому після несподіваного тріумфу в Бресті напередодні, він приїхав на La Défense Arena без жодного остраху й налаштований влаштувати справжнє шоу проти Алехандро Давідовича Фокіни, 13-го сіяного турніру. "Це гарний матч. Алехандро повний впевненості... як і я", — сказав він, коли йому нагадали, що іспанець щойно виграв Masters 1000.

Коли ж йому зауважили, що він стрімко піднімається в рейтингу, Куаме спершу просто усміхнувся, а потім додав:

Завжди треба робити краще. Те, що я зараз показую, дуже добре, але я завжди хочу більшого.

Муаз Куаме

Це не зайва самовпевненість і не безрозсудність — радше та сама риса характеру, яка може дозволити йому повторити бодай частину того, чого він досяг на Roland-Garros. Тоді, маючи 318-й номер у рейтингу й вайлд-кард, він обіграв Марена Чилича (7-6 (4), 6-2, 6-1), потім переміг Адольфо Даніеля Вальєхо після виснажливих 4 годин 56 хвилин боротьби (6-3, 7-5, 3-6, 2-6, 7-6 (8)), і лише в третьому колі поступився Алехандро Табіло (4-6, 6-3, 6-4, 7-6 (9)).

Bercy, Гастон і перевага Алькараса 5-0

Як і кожен молодий французький тенісист, Куаме чудово знає здатність Rolex Paris Masters надихати господарів корту. 4 листопада 2021 року, у віці 12 років, він був одним із 15 000 глядачів на Bercy, які допомогли Юго Гастону здолати Карлоса Алькараса. Тоді іспанець вів 5-0 у другому сеті, та врешті програв сім геймів поспіль в атмосфері, схожій на Кубок Девіса (6-4, 7-5).

Це його найяскравіший спогад про турнір. "Легендарний матч. Пам'ятаю, як кричав щосили, щоб Юго переміг", — згадує Куаме. Торішня перша на новій арені La Défense Arena не подарувала вболівальникам подібних емоцій, тож турнір досі чекає на такий матч. А Куаме, як і Артюр Філс, саме той гравець, заради якого цей турнір і існує.

Брест, потяг і вайлд-кард

Насолодитися перемогою часу не було. У неділю Куаме відіграв два матчболи проти Дамма в третьому сеті перед 3 400 глядачами на Brest Arena. А далі все завертілося стрімко: фотосесія, спілкування з пресою, фізіотерапевт, довга дорога потягом і коротка ніч. "Я знав, що не варто надто про це думати, бо завтра вже вихід на корт", — каже він, визнаючи, що ноги досі важкі. "Так завжди після турніру, трохи менше — після перемоги. У мене були фізично важкі матчі, і психологічно теж непросто".

Найбожевільніше сталося двома днями раніше. Отримавши запрошення на кваліфікацію в Парижі, яка стартувала в суботу, Куаме у той же час ще залишався в турнірній сітці в Бресті. Йому довелося б обирати між Бретанню та Парижем. Та в п'ятницю, за кілька годин до жеребкування, все змінила відмова Якуба Меншика від участі: Квентін Алі напряму потрапив в основну сітку завдяки своєму рейтингу, а його вайлд-кард дістався Куаме. "За годину до матчу я дізнався, що маю вайлд-кард в основну сітку. Це насамперед звільнило мою голову від зайвих думок", — розповів тенісист.

Якби вибір все ж довелося зробити, перевагу отримав би Брест: "Я б просто продовжував грати свій турнір. Якби не зміг зіграти кваліфікацію на 'Bercy', це сталося б наступного року чи якось іншим разом". Щодо тиску через перший виступ на Paris Masters перед власною публікою, Куаме сказав: "Жодного додаткового тиску на плечах немає. Для мене радість — грати тут, у Франції, у Парижі".

Ван Асше: "Це було ненормально"

Люка Ван Асше, якому 22 роки і який також переміг у першому колі в понеділок, здолавши Маріано Навоне (6-3, 7-5), помітив феномен Куаме задовго до всіх інших. Шляхи двох гравців перетнулися ще в паризькому регіональному комітеті, коли Ван Асше було 13, а Куаме — лише 8. "У 8 років він уже ковзав вправо, ковзав вліво — а це було ненормально для такого віку", — згадує Ван Асше. "Його тренер у комітеті казав мені, що для восьмирічної дитини так рухатися — це не норма". Дев'ять років по тому загальне враження про цього молодого гравця анітрохи не змінилося: він усе такий же незвичайний.