23 жовтня 2005: як юний Надаль відіграв два сети та здобув перший індорний титул у Мадриді

Що сталося того дня

Рівно 23 жовтня 2005 року Рафаель Надаль здійснив неймовірний камбек проти Івана Любічича, програючи 3-6, 2-6, і все ж вирвав перемогу з рахунком 6-3, 6-4, 7-6, забравши свій перший і єдиний індорний титул Мастерс 1000 у Мадриді. Для 19-річного іспанця це був перший випадок у кар'єрі, коли він відіграв два програні сети, що вкотре підтвердило його феноменальну психологічну стійкість. Водночас цей результат став сигналом для скептиків, які вважали, що Надаль здатен тріумфувати лише на ґрунтових кортах.

Учасники фіналу: Рафаель Надаль та Іван Любічич

У жовтні 2005-го Надалю було лише 19 років, проте його вихід у фінал Мадридського Мастерсу нікого не здивував — на той момент він вже посідав друге місце у світовому рейтингу. Кількома місяцями раніше, маючи лише 31-шу сходинку, він дійшов до фіналу в Маямі, де змусив першу ракетку світу Роджера Федерера грати виснажливий п'ятисетовий матч, який зрештою програв 2-6, 6-7, 7-6, 6-3, 6-1. У квітні прийшла перша перемога на Мастерсі — у Монте-Карло він здолав фіналіста Ролан Гаррос минулих років Гільєрмо Коріа (6-3, 6-1, 0-6, 7-6). Наступного тижня Надаль продовжив переможну серію в Барселоні, у фіналі обігравши Хуана Карлоса Ферреро (6-1, 7-6, 6-3), і вперше в кар'єрі увійшов до топ-10.

У Римі, сповнений впевненості, іспанець продовжив тріумфальний похід, переграв Коріа у найдовшому фіналі в історії ATP (6-4, 3-6, 6-3, 4-6, 7-6). Такі приголомшливі результати зробили його фаворитом на дебютному Ролан Гаррос. Тиск очікувань не завадив Надалю виграти турнір з першої спроби — у півфіналі він переміг Федерера (6-3, 4-6, 6-4, 6-3), а у фіналі — Маріано Пуерту (6-7, 6-3, 6-1, 7-5). Піднявшись на третє місце рейтингу, на траві іспанець не показав чогось визначного, проте після Вімблдону залишився в Європі та виграв два ґрунтові турніри — у Бастаді та Штутгарті.

У серпні Надаль здобув перший титул на харді. У фіналі Мастерсу в Монреалі він переміг 35-річного Андре Агассі, який тоді все ще посідав сьоме місце в рейтингу, у справжньому зіткненні поколінь (6-3, 4-6, 6-2). Ця перемога стала знаковою — вона показала тенісному світу, що Надаль здатен виграти серйозні турніри не лише на ґрунті. Після прикрої поразки від Джеймса Блейка в третьому колі US Open (6-4, 4-6, 6-3, 6-1), іспанець вдруге тріумфував на харді — цього разу в Пекіні, обігравши Коріа (5-7, 6-1, 6-2).

Хорват Іван Любічич народився 1979 року. Спираючись на потужну подачу, він увійшов до топ-100 у 1999-му, а перший титул здобув у 2001-му в Ліоні, перемігши у фіналі Юнеса Ель-Айнауї (6-3, 6-2). До 2004 року він залишався гравцем топ-50, а потім піднявся в топ-25 після двох півфінальних виступів на Мастерсах, проте справжнім проривним став для нього саме 2005 рік. Любічич дійшов до фіналів у чотирьох із перших шести турнірів сезону, програвши Федереру в Досі (6-3, 6-1), Роттердамі (5-7, 7-5, 7-6) і Дубаї (6-1, 6-7, 6-3), а також Йоакіму Юганссону в Марселі (7-5, 6-4). На момент старту Мадридського Мастерсу хорват посідав 12-те місце в рейтингу, вигравши два титули поспіль — у Меці (переміг Гаеля Монфіса, 7-6, 6-0) та Відні (здолав Хуана Карлоса Ферреро, 6-2, 6-4, 7-6).

Місце дії: Мадрид до появи Caja Magica

Мадридський Мастерс 1000 з'явився у 2002 році, замінивши в календарі турнір у Штутгарті. Змагання проходили на закритих хардових кортах арени Madrid Arena, яку відкрили того ж 2002-го і яка вміщувала 12 тисяч глядачів. Серед чемпіонів минулих років — Андре Агассі (2002), Хуан Карлос Ферреро (2003) та Марат Сафін (2004).

Факти матчу: камбек Надаля з 3-6, 2-6

Фінал Мадридського Мастерсу 2005 року звів двох тенісистів, для яких той сезон став проривним. Рафаель Надаль розпочинав рік на 51-й сходинці рейтингу, а тепер посідав другу позицію, маючи в активі вже дев'ять титулів, включно з Ролан Гаррос. Його суперник Іван Любічич, 12-та ракетка світу, прагнув пробитися в топ-10. Хорват щойно виграв два турніри поспіль у Меці та Відні і йшов на хвилі 16 перемог поспіль.

Стиль гри Любічича ідеально пасував до швидких кортів закритих арен. Останніми тижнями він навіть утримував свою подачу протягом 81 гейму поспіль. На старті фіналу проти Надаля хорват скористався цією потужною зброєю, щоб взяти найкращий можливий старт. Він не залишив іспанцю часу адаптуватися до темпу гри, і невдовзі повів у рахунку сетів 6-3, 6-2.

I’d rank this as my most important victory of the year after Roland-Garros.

Rafael Nadal

Проте Рафа і не думав здаватися. Підтримуваний рідними трибунами, він почав відвойовувати очко за очком, демонструючи свій знаменитий бійцівський характер. Його обвідні удари ставали точнішими, а форхенд із важким топспіном змушував хорвата відступати на корті. Забравши два наступні сети (6-3, 6-4), Надаль загнав суперника у п'ятий, вирішальний сет.

У п'ятому сеті Любічич першим зробив брейк і повів 2-0, але одразу ж віддав подачу назад. Далі обидва тенісисти утримували свої подачі аж до вирішального тай-брейку, де Надаль одразу забрав ініціативу та переміг з рахунком 7-3. Попри швидке покриття, попри 32 ейси, які виконав Любічич, попри програні перші два сети, 19-річний Рафаель Надаль став новим чемпіоном Мадрида. Це був уже його десятий титул того сезону.

«Я поставив би цю перемогу на друге місце за значущістю в цьому році після Ролан Гаррос, — сказав Надаль. — Він показав неймовірний теніс у перших сетах. Скільки він подав ейсів? 32? Я навіть м'яча не бачив».

Хорват, як завжди, не зрадив своєму спортивному духу, заявивши: «Це було чудове відчуття — грати тут, і я справді радий за Рафу, адже він молодий, і попереду в нього ще багато перемог».

Що було далі: проблеми Надаля з індорним тенісом

Удосконалюючи свою гру рік за роком, щоб тріумфувати на будь-якому покритті, Рафаель Надаль згодом додав до своїх 14 титулів Ролан Гаррос ще два чемпіонства на траві у Вімблдоні та п'ять на харді — два на Australian Open (2009 та 2022) і чотири на US Open (2010, 2013, 2017, 2019). Втім, на закритих аренах він так і залишився вразливим, і перемога в Мадриді 2005 року стала його єдиним престижним успіхом у таких умовах.

Пізніше того ж 2005-го Любічич приведе збірну Хорватії до першого в історії тріумфу в Кубку Девіса, перемігши у фіналі Словаччину (3-2). У 2006-му він підніметься аж до третього місця світового рейтингу. Того ж року хорват дійде до чвертьфіналу Australian Open та півфіналу Ролан Гаррос — це залишиться його найкращим результатом на турнірах Великого шолома. Найбільший титул у кар'єрі Любічич здобуде в Індіан-Веллсі 2010 року, перемігши у фіналі Енді Роддіка (7-6, 7-6). Після завершення кар'єри у 2012 році він стане тренером, працюючи з Мілошем Раоничем, а згодом із Роджером Федерером.