28 вересня 2003 року: тенісний світ втратив Альтею Гібсон — першу афроамериканку-переможницю турніру Великого шолома

28 вересня 2003 року у віці 76 років померла легенда тенісу Альтея Гібсон — жінка, яка колись розбила расові бар'єри в спорті, куди її довго не хотіли пускати.

Що сталося того дня

Причиною смерті стали ускладнення після респіраторної та сечової інфекцій. За кар'єру Гібсон здобула п'ять титулів Великого шолома в одиночному розряді, і кожна така перемога була не просто спортивним досягненням — це був результат тривалої боротьби проти расизму й упереджень, з якими вона стикалася задовго до того, як їй дозволили виходити на корти великих турнірів. Її успіх став важливим кроком у боротьбі за десегрегацію тенісу та частиною руху за громадянські права.

Факти: життя і кар'єра Альтеї Гібсон

Альтея Гібсон народилася 1927 року на бавовняній фермі у Північній Кароліні, проте виросла в Нью-Йорку, куди її сім'я переїхала 1930 року через Велику депресію. Свій перший досвід із ракеткою вона отримала на вулицях Гарлема, граючи в паддл-теніс — різновид тенісу на меншому корті без бокових коридорів для парної гри (не варто плутати цю дисципліну з сучасним падлом).

Юна Альтея швидко виділилася в цій грі й уже в 12 років, 1939 року, стала чемпіонкою Нью-Йорка з паддл-тенісу. Завдяки коштам, які зібрали сусіди, вона отримала змогу вступити до Harlem Cosmopolitan Tennis Club — клубу для афроамериканських тенісистів — і почати брати уроки.

1941 року Гібсон почала виступати в American Tennis Association (ATA) — афроамериканському аналозі USLTA (United States Lawn Tennis Association). За фінансової підтримки відомого боксера Шугара Рея Робінсона вона виграла юніорську національну першість, а 1947 року здобула перший із десяти поспіль національних титулів ATA серед жінок. Сила та швидкість дозволяли їй домінувати на корті.

Успіхи Гібсон помітили благодійники Волтер Джонсон та Хьюберт А. Ітон. Завдяки їхній допомозі вона отримала доступ до більших турнірів, однак змагання USLTA залишалися для неї закритими. Формально USLTA не запроваджувала расову сегрегацію на турнірах, але фактично багато з них проводилися в клубах виключно для білих. Урешті 1949 року Гібсон увійшла в цей світ, ставши першою темношкірою жінкою, яка виступила на національному чемпіонаті USTA в закритих приміщеннях, де дійшла до чвертьфіналу.

Але лише 1950 року вона отримала можливість зіграти на головному турнірі USTA — National Championships у Форест-Хіллз. Кілька років їй відмовляли в участі, і тільки завдяки наполегливому лобіюванню колишньої чемпіонки Еліс Марбл організацію змусили допустити Гібсон до змагань. У листі до USLTA Magazine Марбл написала:

Якщо теніс — це гра для леді та джентльменів, то настав час поводитися більше як добропорядні люди, а не як лицемірні святенники… Якщо Альтея Гібсон становить виклик для нинішньої плеяди тенісисток, то справедливо, щоб вони прийняли цей виклик саме на кортах.

Еліс Марбл

Гібсон допустили до турніру в Форест-Хіллз, і вона перемогла в першому колі Барбару Кнапп, а потім поступилася чинній чемпіонці Вімблдону Луїз Браф у матчі, який через дощ розтягнувся на два дні. Це був важливий момент в історії тенісу — спортивний журналіст Девід Айзенберг розповідав Sports Illustrated:

Я бачив багато драматичних моментів у спорті, але мало що було настільки ж захопливим, як виступ міс Гібсон проти міс Браф. Не тому, що там показали великий теніс, бо це не так. А через велику спробу цієї самотньої й нервової темношкірої дівчини.

Девід Айзенберг

Допуск Гібсон до найбільшого тенісного турніру Америки означав набагато більше, ніж просто історію спортсменки, яка йде до вершини. Для афроамериканської спільноти це можна порівняти з тим, що зробив 1947 року Джекі Робінсон, ставши першим темношкірим гравцем у грі Головної бейсбольної ліги. Це була важлива віха у боротьбі за громадянські права.

1951 року на Карибському чемпіонаті в Ямайці Гібсон виграла свій перший міжнародний турнір, а у липні стала першою темношкірою жінкою, яка зіграла на Вімблдоні, дійшовши до третього кола.

1956 року Гібсон уперше приїхала до Парижа, щоб зіграти на Ролан Гаррос під третім номером посіву. Там вона віддала лише один сет на шляху до фіналу — у півфіналі проти Анджели Баксон вона перемогла 2-6, 6-0, 6-4.

У суботу, 26 травня 1956 року, Альтея Гібсон уперше за п'ять зустрічей перемогла першу ракетку світу Анджелу Мортімер із рахунком 6-0, 12-10 (тай-брейк тоді ще не запровадили) і стала першою темношкірою спортсменкою в історії тенісу, яка виграла турнір Великого шолома.

Афроамериканський чемпіон Малівай Вашингтон, який 40 років пізніше, 1996-го, став фіналістом Вімблдону, так описав значення цієї перемоги для ESPN:

У кожному виді спорту є пробивачі шляху, на яких ми дивимося і кажемо: 'Якби не ця людина, я, можливо, не був би там, де я є сьогодні'. Усі казали це про Артура Еша, але приблизно за десятиліття до того, як Еш почав виграти турніри Великого шолома, Гібсон уже мала їх у своєму активі — вона стала першою афроамериканкою, яка це зробила. Але коли вона перемагала, турніри Великого шолома не отримували такої всесвітньої уваги, як зараз. Через це багато молодих тенісистів сьогодні мало знають про Гібсон, яка зламала бар'єри в часи, коли теніс переважно грали в закритих клубах.

Малівай Вашингтон

Наступного, 1957 року, Альтея Гібсон встановила нові рекорди, вигравши Вімблдон і US Open. У Всеанглійському клубі вона перемогла в присутності королеви Єлизавети II: "Потиснути руку королеві Англії, — сказала вона, — було дуже далеко від того, щоб мене змушували сідати в частину автобуса для темношкірих".

11 липня, повернувшись до Нью-Йорка, вона стала лише другою темношкірою американкою (після олімпійського чемпіона 1936 року Джессі Овенса), яку зустрічали парадом із конфетті. 1958 року вона першою серед темношкірих жінок з'явилася на обкладинках Time та Sports Illustrated.

Загалом за три роки Гібсон здобула п'ять титулів Великого шолома в одиночному розряді, п'ять у парному та один у міксті. Наприкінці 1958 року вона вирішила перейти в професіонали, підписавши контракт із баскетбольною командою Harlem Globetrotters на проведення показових матчів перед їхніми іграми. Проте вона була дуже розчарована тим, як розвивалася її професійна кар'єра.

Коли я подивилася навколо, то побачила, що білі тенісистки, деяких з яких я розбивала на корті, отримували пропозиції та запрошення. Раптом мені стало ясно, що мої перемоги не знищили расові бар'єри назавжди, як я — можливо, наївно — сподівалася.

Альтея Гібсон

Водночас, маючи талант до співу, вона записала альбом під назвою Althea Gibson Sings.

Зламати бар'єри в тенісі для Альтеї Гібсон було недостатньо, і 1964 року вона почала професійну кар'єру в гольфі. Продовжуючи стикатися з расовими упередженнями — іноді їй доводилося одягатися в машині, бо клуби для гольфу все ще не пускали темношкірих на свою територію — вона піднялася до 27-го місця у світовому рейтингу і завершила кар'єру 1978 року.

Упродовж 1970-х і на початку 1980-х Гібсон залишалася дуже активною: займалася політикою і керувала тенісними тренувальними програмами. Майбутня фіналістка Вімблдону Зіна Гаррісон свого часу тренувалася під її керівництвом. На жаль, наприкінці 1980-х у Гібсон почалися серйозні проблеми зі здоров'ям, які залишили її без фінансових ресурсів. Їй допомогла давня подруга, колишня тенісистка Анджела Баксон, яка зуміла зібрати для неї близько 1 мільйона доларів.

Минуло 41 рік, перш ніж інша афроамериканка, Серена Вільямс, здобула титул Великого шолома — на US Open 1999 року. За словами сестри Серени, Вінус, Альтея Гібсон дивилася той фінал і раділа, що ще за свого життя побачила перемогу іншої темношкірої жінки.

До своєї смерті 28 вересня 2003 року Гібсон встигла побачити, як сестри Вільямс піднялися на самісіньку вершину світового тенісу, зустрічаючись між собою у чотирьох поспіль фіналах турнірів Великого шолома. Серена визнавала спадок Гібсон, розповідаючи wtatennis.com:

Для мене вона була найважливішою піонеркою тенісу. Вона була темношкірою, вона виглядала як я, і вона відчинила стільки дверей.

Серена Вільямс

Що було далі: пам'ять про Гібсон на території US Open

16 років потому заслуги Альтеї Гібсон відзначили в Billie Jean King Tennis Center, відкривши її статую перед стадіоном Артура Еша — названим на честь першого афроамериканця, який грав за збірну США в Кубку Девіса та вигравав US Open.